Алевтина Кахідзе
Художниця, засновниця приватної
Резиденції для іноземних митців
Про слова-привиди в київському метро та бійців Червоної армії в Бутиках.
«Історія, як люстра. І вона з самого верху — на стелі. Якщо не піднімати голови, люстри не побачити ніколи, а тільки її світло… Та все одно вона з самого верху»,- казав Джеральд Ляо, спускаючись в один з найглибших метрополітенів у світі — в київське метро.
— А там є матеріальні свідчення соціалістичної історії Києва?
— Так, на всіх станціях київського метро, збудованих до 1991 року… На станції «Театральна» (1), наприклад… Хоча раніше вона називалася «Ленінська». Тому там горельєф Леніна і його цитати.
— Скажи хоча б одну з його цитат.
— «Суспільство сильне свідомістю мас, воно сильне тоді, коли маси все знають, про все можуть судити і йдуть на все свідомо».
— Хороша цитата, тому з нею не вчинили як з назвою
— не замінили.
— Її могло там не бути, спочатку архітектори запропонували оформлення станції з акцентом на музиці Бетховена — яка подобалась Леніну як людині, але проект було відхилено, і зробили ось цей з цитатами з такого ж граніту, що везли до Москви для його мавзолею.
— Змінилися тільки назви станцій, але цитати на їхніх стінах залишилися…
— Не зовсім. На станції «Шулявська» від слова «комунізм» під стелею станції залишився тільки слід. Але все одно ті букви «к» «о» «м» «у» «н» «і» «з» «м» можна розгледіти. Це слово стало привидом. Причому в двох версіях: в українській і в російській! А інші літери в словах «мир», «свобода», «рівність», «братерство», «щастя» під стелею станції — матеріальні.
— Тому що комунізм, за висловом Сартра, це «нездоланний горизонт нашого часу»?
— Можливо. Але як тоді пояснити, що «Більшовик» став привидом? Спочатку так називалася ця станція, а 1992го назву замінили на «Шулявська». І ось в 2006 році за кілька кварталів звідси з’являється величезна нова будівля, а на ній величезними літерами з нових матеріалів
— «Б» «І» «Л» «Ь» «Ш» «О» «В» «И» «К».
— Але більшовиками називали прихильників Леніна, після виборів до керівних органів комуністичної партії. Вони отримали більшість, а прихильники Мартова — меншість. Ось чому перші стали іменуватися більшовиками…
— Так, все правильно, але на величезній території цієї будівлі нині сотні бутиків, десятки місць розваг для дітей та дорослих…
— Це торговельно-розважальний центр? (3)
— З 2006 року, щойно Київська міська рада поставила підпис під проектом — реконструкцією двох корпусів заводу «Більшовик» під торговельний комплекс з тією ж самою назвою!
Хоча спочатку ті корпуси називалися Київським чавуноливарним і механічним заводом (1882-1888), потім Київським машинобудівним і котельним заводом Грете- ра і Криванека (1888-1922) і тільки потім заводом полімерного машинобудування «Більшовик». Це ім’я заводу не дали, а присвоїли: «робітники самовіддано воювали за владу Рад під час Жовтневого збройного повстання» — так написано в усіх історичних документах.
— А про «ім’я» торговельно-розважального центру як написано?
— Торговельний центр «Більшовик» — сучасний і стильний дизайн — ми піклуємося про вас!
— І що, справді дизайн — сучасний?
— Йому років сто, якщо рахувати з 1882 року. Всі конструкції заводу — швелери та балки — залишилися, а шрифт логотипа торгового центру точнісінько такий, як шрифт «імені» заводу, і герої на покажчиках торговельного центру всі до одного ніби з соціалістичної історії.
— А стильний?
— У тогочасних формах є свій стиль!
— А у вітринах?
— Вітрини — звичайнісінькі: «Mexx», «Zara», «Carlo Pazolini»…
— Все одно, це і торговельний центр, і музей одночасно!
— Не зовсім. Будьонівці ніколи не розгулювали по бутиках і ресторанах з пакетиками для покупок, як на логотипі і вивісках торгового центру. До речі, і гвинтівки за плечима у них теж намальовані…
— А хто вони — будьонівці?
— Бійці Першої Кінної армії, якою в роки громадянської війни командував Будьонний. Ну, а тепер «будьонівці» в цьому торговельному центрі на всіх покажчиках і вивісках: «блок а», «блок б», «блок в», «бутикова галерея», «всі на ковзанку», «льодова арена», «кибальчиш-кіндер- пляц», «фотосалон», «увага-відеоспостереження».
Ти впізнаєш їх за строєм: довга шинель і шапка-бу — дьонівка із зіркою. А ось на покажчику «боулінг» будьо — нівця немає, там — білогвардієць — боєць Білої армії.
— А хто такий Кибальчиш?
— Мальчиш-Кибальчиш жив у мирній сільській місцевості, що охоронялася Червоною армією (будьонівцями). Але одного разу прийшли злісні «буржуїни» (білогвардійці), і тоді Кибальчиш очолив опір з хлопчаків — «мальчи — шів». Їм було потрібно «тільки ніч простояти та день протриматися». Гей же ви, мальчиші, мальчиші-малюки! Чи нам, хлопчишам, тільки в палиці грати та в скакалки скакати? І батьки пішли, і брати пішли на війну. Чи нам, маль- чишам, сидіти-чекати, щоб буржуїни прийшли і забрали нас до свого проклятого буржуїнства? В результаті зради Плохиша, що знищив боєприпаси, Кибальчиш потрапив у полон до Головного Буржуїна, який намагався страшними тортурами вивідати у нього Військову Таємницю. Таємницю Кибальчиш не видав і під тортурами загинув, а незабаром прийшла, як буря, Червона армія і всих візво- лила. Похований він на високому місці біля Синьої річки.
— Тобто Кибальчиш був хлопчиськом?
— Авжеж, на вивісці «Кибальчиш — кіндерпляц» означає: дитячий майданчик «Кибальчиш».
— А вивіски з «Плохишем» у цьому торговельному центрі немає?
— Є «Товариш і маузер»…
— Тобто товариш і пістолет?
— Так! Є ще: «Геть кухонне рабство!», «Хто працює, той їсть!», «Харчоблок»…
— І що це означає?
— У цьому торговельному центрі нічого все це не означає — це «стильний дизайн. Ми дбаємо про вас»…
— А що б це значило в 1919 році й потім ті 72 роки, аж до 1991-го?
— «Товариш і маузер» — класову боротьбу, «Геть кухонне рабство!» — феміністичний заклик 1920-х років, «Хто працює, той їсть!» — справедливість, «Харчоблок» — приміщення для обробки харчових продуктів і випікання хліба, а також їдальні для робітників…
— А можна знайти інформацію про будьонівців, білогвардійців, феміністичні заклики 1920-х років, Кибальчи — ша в цьому торговому центрі?
— Ні. Там це військова таємниця, як та, яку не відкривав Мальчиш-Кибальчиш[1].
2 — Внутрішній двір будинку Межигірська, 56 (метро Тараса Шевченка) — Межигірська, 32а і Межигірська, 19 — Поділ — історична частина Києва та житлові масиви.
Про лісовиків і фавнів, або про «додаткову» площу для киян — без снігу та вітру.
Якщо будинок побудовано в 1959 році, як оцей, з темно-червоної цегли, значить — це сталінка. І якщо без декору, значить — це рядова сталінка. Рядові сталінки будували для комунального заселення радянських громадян. Художник Ілля Кабаков у своїх роботах розповідає про комунальне життя в Радянському Союзі. Одна з його робіт називається «Розклад виносу помийного відра по будинку № 24 під’їзд № 6 вулиця імені В. Бардієва ЖЕК № 8 Бауманського району».
У правому крилі цього будинку були комунальні кухні, і місць для помийних відер було небагато, можливо, всього лише одне — для одного помийного відра. Люди, що жили так, сварилися і звертались до держави з проханням розібратися: «Прошу розглянути мою заяву по суті. Я проживаю в квартирі разом з гр. Селезньовою Є. К., яка систематично тероризує мене і не дає мені спокійно відпочивати. В її присутності я не можу вийти на кухню, під час приготування обіду мною вона витрушує свої речі, і пил летить мені в їжу…» І держава розбиралася: «Дійти висновку, що з 19 травня 1964 змінити поведінку Селез — ньової до Воєвотіної — на основі взаємної поваги».
А пізніше з’явилися «хрущовки» — соціальне житло, яке будували для кожної соціалістичної родини. Слово «хрущовка» походить від Микити Сергійовича Хрущова, першого секретаря комуністичної партії (1953 — 1964); «сталінка» — від Йосифа Віссаріоновича Сталіна, першого секретаря комуністичної партії (1921 — 1953). Хрущовки будували з 1960 по 1985 роки, сталінки — з 1930 до середини 1960-х років.
Комунальні квартири з появою хрущовок розселили. Проте і хрущовки були незручними… Якщо в родині були одностатеві діти — два хлопчики або дві дівчинки — така сім’я отримувала двокімнатну квартиру з однією прохідною кімнатою, санвузол суміщений, висота стелі 2,48 м. Пересічній радянській людині завжди було тісно та незручно. Радянська влада закінчилася в 1991 році, тоді така людина отримала додаткову житлову площу — вона
|
|
|
|
Засклила свій балкон. Всюди. І в сталінці, і в хрущовці, і в будинку вісімнадцятого століття…
— Доброго дня. Ви тут живете?
— Так. П’ятдесят років
— Засклили балкон?
— А як інакше.
— Але ж заборонено склити балкони…
— Заборони тепер ні на кого не діють.
— А як відрахувати оце «тепер»?
— З кінцем радянської влади…
— А може, в Києві просто коротке літо, нам не потрібні балкони, не треба було їх проектувати і розміщувати на фасадах…
— Ні… Балкон потрібен, якщо його засклити. Там сухо і тепло, а не вітер, бруд, сніг — взимку… Засклений балкон
— це додаткова кімната або підсобне приміщення. Якщо там встановити батарею, то це вже повноцінна додаткова кімната або тепле підсобне приміщення. А якщо завести кронштейни і збільшити площу балкона, туди вміститься диван, а на вікна повісити фіранки — буде повноцінна додаткова, затишна кімната.
— А інтер’єром буде темно-червона цегла фасаду! А в будинку (4) за адресою Межигірська, 32а — геометричні орнаменти, рослинні візерунки, барельєфи фавнів… Хто ж вони: фавни чи щезники?
— Не знаю. Їх ще у вісімнадцятому столітті на фасадах відлили.
— А тепер вони біля диванів, батарей і за фіранками… Власники квартир засклили свої балкони разом з ними: з фавнами або щезниками, лісовими царівнами, русалками, янголами, геометричними орнаментами, рослинними візерунками. Або збили, як на Межигірській, 19.
— Мабуть, треба було миску повісити?
— Ви думаєте, через це?!
— Розумієте, тепер люди хочуть добре жити. Облашту — вати своє житло найкраще, головне, щоб людині було зручно…
— Тобто перемогло життя окремо взятої людини?
— Так!
— А геометричні орнаменти, рослинні візерунки, барельєфи фавнів або лісовиків, лісові царівни, русалки, янголи — програли… А в однотипних житлових масивах?
— Не було чому програвати.
— Засклені балкони стали там єдиною поезією: різні форми, матеріали, кольори…
— Про ці балкони теж розповідає Кабаков?
— Ні, він виїхав до Нью-Йорка в 1985 році, а балкони почали склити пізніше — з кінця радянської влади, в 1991му.
“Ніщо, таким чином, не було втрачено, втрачені лише ми самі. Ми, котрих винайдені нами “соціальні зв’язки” (відношення, комунікація) затягують в економічні, політичні, культурні тенета. Обплутані ними, ми вимудрували собі фантазм втраченої спільноти”.
Жан-Люк Нансі “Непродуктивні спільноти"
Історія 1: Гідропарк. Тренажери на всі групи м’язів (5). Є роздягальня і душова, але вода тепла тільки влітку, підігріта сонцем. Тренажери просто неба. Тренажери відкриті всім! Цілий рік. Вхід вільний.
— А чи немає проблем з владою міста, щоб тут знаходився цей тренажерний зал, побудований з особистої ініціативи однієї людини (до якої підключилися інші) й існує з 1992 року, відкритий для всіх і кожного, що демонструє форму самоорганізації і до того ж надає свої послуги безкоштовно — всім і кожному, в той час як такі
Послуги коштують у місті від 20 грн. (1,81 euro).
— Щороку у нас ці проблеми. Торік теж хотіли тут зробити стоянку на 300 місць…
— Тоді чому та людина, якій належить ідея, не пішла іншим шляхом та не побудувала всі ці просто фантастичні, абсолютно точно вирахувані та справні вже двадцять років тренажери на своїй власній ділянці, наприклад?
— У нас була така особливість в інституті кібернетики…
— А до чого тут інститут кібернетики?
— Та людина там працювала… так от у нас була така особливість в інституті кібернетики: кожен щось придумував. Усі чомусь захоплювалися, і неодмінно з такою психологією, що все мало належати всім…
— Як усе тут?
— Так!
— А як ви називаєте це місце? Ви ж тут по понеділках, середах і п’ятницях?
— Гідропарк. Тренажери, вони тут одні такі, а може навіть одні у всьому світі!
Історія 2: Танцювальний клуб. Вихідні. Восени, взимку, навесні в переході метро «Театральна» танцюють київські пенсіонери (7).
— Ви художній керівник клубу «Кому за сорок»?
— Так. Ви не переживайте, нам мер дозволив танцювати тут. У нас є дозвіл на кожну неділю, щоб танцювати під баян або програвач.
— Я не переживаю…
— А влітку ми танцюємо в Гідропарку. І у нас теж є дозвіл.
Історія 3: Шаховий клуб (6), а також шашки, карти, нарди. Вільні столики для бажаючих пограти є в наявності. Двійко-трійко міліціонерів завжди неподалік.
— Ви тут наглядаєте за столиками?
— Так, щоб на гроші не грали.
— А раптом?
— До міліцейського відділку заберемо. А вам нащо?
— Я гід пишу.
— Так і перекажіть усім читачам: на гроші в парку Шевченка грати не можна. А столики для бажаючих пограти є в наявності.
Історія 4: У парках, на зупинках, на станціях метро, в переходах, під’їздах, на ринках, стоянках, біля супермар-
|
|
Кетів бродять бездомні собаки, а то й зграї: п’ять, шість і більше (8). Чіпляються. Обгавкують, якщо ви з візочком, велосипедом або у великому капюшоні. Кусаються вкрай рідко. Можуть, якщо в однієї з собак цуценята, або ви загнали її в кут — собаці нічого не залишається, як вкусити вас. Давайте завжди собаці можливість піти. А головне, не біжіть і не махайте руками. Бездомні собаки кусають вкрай рідко. Вони годуються самі, і їх годують люди, є стежки службовців, що йдуть вранці на роботу і ввечері з роботи — собаки їх знають у місті всі до одного. Їм там щастить більше.
Т
> Маршрути
