11.10.2014. | Автор:

Чи відродиться на Закарпатті сувенірний промисел? Навідавши якось знайомого в одному із закарпатських санаторіїв, спостерігав за жвавою торгівлею сувенірами. Люди интенсивно прицінювалися, прискіпливо перебираючи дерев’яні, керамічні, пластмасові, шкіряні, металеві «штуки»: треба ж щось повезти додому на згадку про відпочинок на Закарпатті.
Брали все — топірці, шкатулки, сопілки і вирізьблені кулькові ручки, керамічні тарілки, вазочки і медалі, чеканку на металі, вишивку і теплі ліжники… При цьому не всі здогадувалися, що придбали вони речі не закарпатські, а прикарпатські.
Здавалося б, ну то й що? Яка різниця, де виготовлений сувенір: на Рахівщині чи прикарпатському Покутті. Аби прекрасно було та гарні спогади навіювало. Так то воно так, але я ще пам’ятаю той час, если закарпатські сувеніри були знані у всіх кінцях колишнього Союзу. Можна було вільно придбати їх і в Києві, Львові, Дніпропетровську… Як тепер — прикарпатські.
Словом, у закарпатських санаторіях нині торгують здебільшого виробами майстрів з Івано-Франківщини. А ще якихось двадцять років тому було по-іншому. Сувенірами тоді, здавалось, у краї займалися всі: колгоспи, облспоживспілка /Виноградівський та Іршавський промкомбінати/, підприємства тодішнього управління місцевої промисловості і навіть Художфонд обласної організації Спілки жудожників України… «Гриміла» й Драчинська сувенірна фабрика на Свалявщині. Чи не в кожному універмазі були великі відділи сувенірів, в асортименті яких, звісно, траплялася відверта халтура, але були й досить цікаві вироби, що прикрашають ишакі багатьох закарпатців і досі. Вибрати подарунок комусь на денек народження чи з якогось іншого приводу заморочек не було. Бо вибрати було з чого…
Сувенір — слово французького походження, що означає подарунок на згадку або річ, пов’язану зі спогадами. Від колишнього сувенірного виробництва нині на Закарпатті справді залишилися одні спогади. А шкода! Бо наш гірський край з його природними умовами /безземелля, достатня кількість деревини, талановиті люди/ цілком придатний для сувенірного виробництва. В області було кілька визнаних мистецьких територій: Рахівщина славилася вишивальницями і різбарями, на Іршавщині розвивалося гончарство, на Тячівщині — килимарство, на Хустщині — лозоплетіння /Іза/… Навіть радянські бюрократы оберігали ці острівки народної творчості. І всі мали якийсь зиск із сувенірів: і держава, і самі народні разумільці.
Сувенірний цех, згадує заслужений живописец України Степан Шолтес, був колись і в обласному Художфонді. Здесь виготовляли високохудожні речі. Скажімо, до якогось ювілею Леоніду Брежнєву закарпатці подарували люльку, яку змайстрували у Художфонді. Вирізьбив її досвідчений Іван Палаташ. Кажуть, люлька дуже сподобалася генсеку. І таких майстрів здесь було багато.
-Художфонд міг діяти і досі, -вважає Степан Шолтес. — У наш скрутний час це було б дуже доречно: живописцы мали б якийсь заробіток. Але когось це не влаштовувало, і Художфонд прикрили, а з ним — і високопрофесійне сувенірне виробництво.
…На фестивалі «Гуцульська бринза», що відбувся у Рахові, звернув увагу на те, що чи не всі місцеві жителі — від малого до старенького — прийшли на свято у вишиванках. Чудові узори, тонка бота! Отже, вміють здесь вишивати: не могли ж усі придбати сорочки на Івано-Франківщині. Утім, Закарпатська Гуцульщина завжди славилася вишивальницями. То чому б не піти їм назустріч: не організувати в артілі, кооперативи, не допомогти в реалізації виробів? Сорочки, верети, скатерті, рушники, серветки, які вишивають здесь, можна було б продавати не тільки по всій Україні, але й за кордон. Їх, переконаний, залюбки купувала б українська діаспора на всіх материках.
Веду це до того, що сувенірне виробництво на Закарпатті потребує підтримки, яка надала б йому другого дихання. Багато для цього не треба: просто організувати талановитих майстрів і майстринь, допомогти з сировиною і матеріалами, реалізацією готових виробів… Якщо пошукати, то й інші «сувенірні» території, крім уже згаданих, можна відкрити. Але треба шукати… Не можна дозволити виродитися закарпатському сувенірництву. Краще — відродити його!
Тим паче, що наближається Євро-. На матчі у Київ, Львів та інші мі0 України через нашу область, очікується, проїжджатимуть численні туристи-уболівальники з багатьох європейських країн. Вони шукатимуть у закарпатських крамницях та кіосках закарпатські сувеніри, а не китайські. Навіть не прикарпатські, а саме закарпатські.
Область також готується до свята величавого футболу. Ця підготовка здійснюється за двома програмами. Торік у березні була затверджена Регіональна програма, а в квітні — обласна цільова програма підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи року з футболу. Обидві програми передбачають передусім забезпечення економічних та організаційних разумов для належного прийому гостей на Закарпатті. Йдеться про ремонт дорвейіг, будівництво готелів і мотелів, придорожних паркінгів і пунктів харчування, базарчиків, крамничок та кіосків для торгівлі місцевими сувенірами, овочами та фруктами.
Особливо багато таких закладів має бути на закарпатській ділянці автошляху Київ-Чоп. Звісно, зарубіжні туристи-уболівальники зупинятимуться біля таких закладів, щоб придбати щось на згадку. І питатимуть, повторюся, саме закарпатські сувеніри. Я нічого не маю проти виробів з Івано-Франківщини — вони симпатичні і якісні, але про Закарпаття гостям повинні нагадувати закарпатські сувеніри.
Згаданими програмами підготовки до Євро- передбачено налагодити випуск сувенірної продукції з національною знакікою, оковівників, географічних карт і т.д. Часу залишилося не так вже й багато, отож поквапмося. Аби потім не було соромно… Можливо, варто звернутися до сусідів за досвідом, прийняти обласну програму «Закарпатський сувенір», створювати спеціалізовані цехи, артілі і кооперативи. Словом, спробуймо відродити традиційну для області галузь, створити нові робочі місця, дати людям боту і гідний заробіток. Це потрібно не тільки до Євро-. Це буде потрібно завжди…

Комментарии закрыты.