Олександр Володарський активіст, художник, журналіст

Перше, з чим стикається майже кожна людина, що потрапляє до Києва, — це громадський транспорт.

Найшвидшим і найдешевшим способом пересування містом є метро. Прохід через турнікет коштує дві гривні, кількість і дальність поїздок необмежені, підтримуються як жетони, так і спеціальні пластикові картки. У київсько­му метрополітені три гілки: «червона» (Святошинсько — Броварська), «синя» (Куренівсько-Червоноармійська) і «зелена» (Сирецько-Печерська). Ще дві лінії перебува­ють на стадії будівництва — Подільсько-Вигурівська та Лівобережна, на їхнє відкриття чекають вже багато ро­ків. Метро дає змогу порівняно швидко потрапити на ін­ший берег Дніпра в годину пік (червона і зелена гілки). До появи кільцевої електрички у під­земки зовсім не було гідних кон­курентів у тран­спортній сфері.

Є три вузло­ві станції, на яких можна здійснити перехід з гілки на гілку: «Хрещатик»

/ «Майдан», «Льва Толстого» / «Палац Спорту», «Золоті

Ворота» / «Театральна». Вони розташовані підряд, три­кутником. Зазвичай на цих станціях заходить і виходить найбільше людей, там найпростіше потрапити в тисняву і завести нові знайомства. Конкуренцію в цьому плані їм можуть скласти станції з хорошою наземною транспорт­ною розв’язкою: «Вокзальна», «Лук’янівська» та менше

— «Петрівка» і «Лівобережна». Метрополітен працює до 00:10, але завжди краще не чекати до останнього і зайти в підземку трохи заздалегідь.

Хоч як ми любимо метро, однак воно охоплює дале­ко не весь Київ. На віддалі від цивілізації розкинулася величезна Троєщина, вибратися звідти можна лише на­земним транспортом. Щоранку це створює величезні затори. В такому ж становищі перебувають Борщагівка, Феофанія, Виноградар.

З усіх видів наземного транспорту найбільш попу­лярними є маршрутні таксі. Назвати їх «таксі» або навіть мікроавтобусами можна з великою натяжкою, марш­рутки за останні роки неабияк збільшились у розмірах. Зараз це вже невеликі, а часом і повноцінні автобуси, з сидячими і сто­ячими місцями.

Ціна проїзду в них може коли­ватися від двох до трьох гри­вень, це зазви­чай залежить від дальнос­ті маршруту.

Оплата в марш­рутках здій­снюється при посадці, гро­ші віддаються
безпосередньо водію, хоча іноді присутній кондуктор, який сидить на передньому сидінні.

Дешевшою, але повільнішою і досить рідкісною аль­тернативою маршруткам є міські автобуси. Проїзд у них коштує всього лише півтори гривні. Квитки потрібно ку­пувати у кондуктора і пробивати в компостері, як у ра­дянські часи. Турнікети в київських автобусах не перед­бачені, але зрідка з’являються контролери. Аналогічним чином улаштовано проїзд у тролейбусах і трамваях. Останнім часом ці види транспорту дедалі частіше по­ступаються дорожчим, але швидшим і мобільним марш­руткам. Проте старенькі трамваї не здаються. Недолік маршруток у тому, що в них не діють проїзні, а їхні водії негативно налаштовані щодо пільговиків (приймають не більше однієї-двох осіб за один раз, і то зі скандалом). Проїхатися «зайцем» у державному транспорті теж зна­чно простіше, але про це трохи нижче.

У жовтні 2011 року відкрили нову кільцеву електрич­ку, на якій можна об’їхати все місто по колу за годину і десять хвилин. Спочатку обіцяли 50 хвилин, але й така швидкість близька до космічної, — раніше, щоб дістатися з Троєщини до Академмістечка, витрачалося не менше години, іноді — півтори, і це в один кінець. Потяги ходять приблизно раз на 15 хвилин, тому для того, щоб ефек­тивно заощадити час, потрібно знати розклад. Інші види транспорту не мають чіткого розкладу руху. Розклад автобусів, трамваїв і метро десь існує, але він настільки сильно розходиться з реальністю, що ніхто і ніколи не на­магається до нього звернутися. Варто пам’ятати основні правила: чим пізніша година надворі, тим рідше ходить транспорт. У годину пік він ходить часто, але вщерть за­повнений людьми.

У Києві є фунікулер, але це радше екзотика для ту­ристів, ніж реальний вид транспорту. Весь маршрут фу­нікулера складає близько ста метрів. З тим самим успі­хом можна покататися на ескалаторі в метро, на станціях «Арсенальна», «Університет» або «Золоті Ворота».

У Києві досить поширене таксі. Воно рідко коштує де­шевше 30 гривень, в іншому ж ціни можуть дуже сильно відрізнятися залежно від обраної вами фірми. Втім, одне правило є універсальним: таксі, викликане з телефону, завжди коштує дешевше, ніж таксі, спіймане на вулиці. Особливо це стосується вокзалів і аеропортів. Але по­трібно мати на увазі, що в деякі райони водії їздять нео­хоче, особливо в нічний час, і вам в останню секунду можуть повідомити, що у фірми «не виявилося вільної машини». Тому краще перестрахуватися і знайти маши­ну заздалегідь або ж зателефонувати відразу за кілько­ма телефонами.

Обидва аеропорти — і Бориспіль, і Жуляни — перебу­вають досить далеко від метро, і добиратися до них у будь-якому випадку доведеться маршрутками, а у вечір­ній і нічний час — на таксі.

Любителям екстриму та безкоштовного проїзду слід порадити пересуватися на державному наземному транспорті. Це найбезпечніше: контролери там бувають рідко, а якщо і з’являться, завжди можна просто вийти

На найближчій зупинці. Можна навіть купити один квиток і носити його з собою, не компостуючи. На кілька десят­ків поїздок припадає лише одна зустріч із контролером. Щоб дістатися до платформи метро, можна стрибнути через турнікет. Тут все залежить від вашої спритнос­ті і пильності та настрою чергового міліціонера: у ньо­го може виникнути бажання захотіти вас наздогнати, а може і залишити в спокої. Найпростіше стрибати в на­товпі на годину пік або ж великою компанією.

Електричка справедливо вважається королевою без­коштовного транспорту — в неї достатньо прослизнути, а потім вже можна йти від контролерів, перебігаючи з ва­гона у вагон. Найскладніше — в маршрутках. Водій може не помітити вас у штовханині, але якщо людей мало — помітить і вимагатиме оплату. Може навіть відмовитися їхати далі, що викличе гнів на вашу адресу з боку інших пасажирів.

Але зрозуміло, що найцікавіший і найбільш пізна­вальний спосіб подорожування по Києву — пішки. По — справжньому відчути місто, пересуваючись на громад­ському транспорті, не вийде. І туристу, й особливо тому, хто вирішив надовго облаштуватися в столиці, є сенс витратити кілька днів на піші прогулянки.