26.07.2013. | Автор:

Інший Київ

Проблема Києва, як, втім, і будь-якого пострадянського міста із заплутаним мину­лим, полягає у майже повній відсутності слі­дів власне цього минулого. Щось занепало і зруйнувалося, щось перекроїли та перебу­дували, щось просто кудись зникло — одним словом, минуле в Києві не берегли. Додамо до сумної картини і те, що місто, яке мирно жило тихим провінційним життям, таке собі класичне повітове місто Ы, на початку 1990­х несподівано для самого себе прокинулося столицею новоствореної держави, і з цією роллю ледве могло впоратися.

Завдяки величезній кількості людей, які переїхали до міста в пошуках хоч трохи кра­щого життя, Київ різко виріс, поширшав і на­бряк, але перетравити новоприбульців не спромігся, мегаполісом не став, і обличчя його, раніше принадне, хоча й старомод­не, трохи розплилося. Місто вкрилося мно­жиною нових забудов сумнівної естетичної цінності та не менш сумнівної якості — часто заради них було зруйновано унікальні старі будинки. Нинішній Київ — продукт специфіч­ний, нестійкий, схильний до саморуйнації, і хоча цікаві місця в ньому з’являються, нема

Жодних гарантій, що вони існуватимуть хоча б декілька років.

Звідси і пояснення наступного феноме­на: хоча в Києві, здається, відмітились усі хоч трохи помітні течії та рухи, особливого сліду в житті міста вони не залишили. Вони нечисленні, незначні і майже непомітні, вони швидко народжуються, але так само швид­ко вимирають та щезають. Були тут хіпі, були панки, були металісти. Одного часу в місті було чимало емо, але вони якось дуже швид­ко вийшли з моди. Більш-менш постійними залишаються готи.

Але попри все, у місті дивом зберегло­ся декілька атмосферних, дуже київських місць, улюблених та шанованих зовсім різ­ними людьми, і навіть з’явилися нові.

Почати можна з околиці міста — Лісового ринку (1), звалища одягу секонд-хенд та місця паломництва хіп — стерів, студентів, просто бідних людей, а також київських модників, які прагнуть знайти щось цікаве. Дістатися до цієї вінтаж-мекки і знайти її легко: треба їхати до станції метро «Лісова», а далі рухатися разом з потоком людей. Слід врахувати, що це місце дуже специфічне і жоден розсудливий путівник його своїм читачам не порекомен­дує, але ми ж не розсудливий путівник, тому радимо все — таки зазирнути сюди.

Видовище саме по собі досить апокаліптичне: купи

Інший Київ

Одягу просто неба, скривлені залізні павільйони, гравій, пилюка. Іноді весь цей бедлам намагаються впорядкува­ти або просто знести (траплялись тут епічні бої між заго­нами міліції спецпризначення «Беркут» і підприємцями: перші використовували кийки, другі — лотки яєць), але поки що якось обходилось.

Принцип тут працює дуже простий: порпайся — і, мож­ливо, ти знайдеш скарб, або просто щось цікаве, напри­клад, кардиган Yves Saint Laurent за три гривні або плащ Burberry за десять доларів. Приходити краще у вівторок або в п’ятницю, коли на ринок потрапляє новий товар, але й у вихідні можна знайти щось непогане, особливо якщо прийти раніше. Окрім одягу та взуття, тут можна ку­пити англомовні книжки, постільну білизну, посуд, давню побутову техніку та іграшки — одним словом, повністю

Обставити житло.

Альтер-его Лісового ринку довгий час був Шуляв — ський ринок (2). Розташований на протилежному кінці міста, він виглядав дещо цивільніше, ніж Лісовий — на­скільки, звісно, це слово може бути застосоване для та­ких місць; речі тут були дорожчі, вибір гірший, але сам ринок був розташований під мостом, який перекинуто через проспект Перемоги, а тому мав хоч якийсь захист від дощу.

Інший Київ

Шулявка вирізнялася расовою належністю продавців: більшість із них чорношкірі та франкомовні, багато й ара­бів, і всі вони віртуозно лаються російською і дуже напо­легливо заманюють покупців. Власне кажучи, люди в темі надавали перевагу Лісовому, хоча на Шулявці, подейку­вали, був непоганий вибір гірськолижного обладнання. Зараз перевірити це буде важкенько — після численних скарг та наїздів Шулявку прикрили. Віримо, що ненадов­го, але на момент друку путівника обставини складалися саме так.

На Лісовому є ще один суттєвий плюс: забігайлівка Хасана, який готує дуже смачні фалафелі — смажені кот­лети з бобового пюре, якими фаршируються половинки батона. Справді варто скуштувати, особливо якщо не дуже звертати увагу на всілякі вишуканості на кшталт дотримання санітарних норм. Прихильники цього кулі­нарного шедевра навіть створили на його честь сторінку на Фейсбуці. Невеликий скляний кіоск стоїть на самому початку ринку, і його легко впізнати за постійною чергою біля віконця.

Якщо доля привела вас на Лісовий в суботу і якщо це ще й остання субота місяця, то наступним пунктом вашої подорожі має стати Виставковий центр (3) — він розта­шований біля станції метро «Лівобережна», за п’ять хви­лин від метро «Лісова». Щосуботи тут проводиться так званий зліт любителів антикваріату — іншими словами, гігантська барахолка антикварних речей. Асортимент

— найрізноманітніший: від дореволюційних поштівок і журналів до срібних монет, від діапроекторів до порце­лянового посуду із радянською символікою. Книжки, прикраси, одяг — продається все. Публіка збирається яскрава і різнобарвна — від заповзятливих перекупників до звичайних ґав. Любить це місце один із українських президентів, Віктор Ющенко, який приходив сюди і коли мав офіс на Банковій вулиці, і тепер — зазвичай він скупо­вує старий селянський посуд.

Раз на місяць сюди з’їжджаються продавці зі всієї України, і в павільйоні навіть складно рухатися — такий там натовп. Щоб знайти щось по-справжньому унікаль­не, варто прийти о сьомій ранку. З другого боку, о першій зростає шанс купити щось за півціни — продавці з інших міст, не бажаючи везти назад нерозпроданий крам, гото­ві робити дуже суттєві знижки.

З Виставкового центру, якщо сісти на ту ж саму гіл­ку метро, можна дістатися до Гідропарку (4) — розва­жального парку на Венеціанському та Долобецькому островах між Дніпром та Русанівською протокою. Роз­важальним він був названий ще за радянських часів, що накладає певний відбиток на загальну естетику місця: напівбандитського вигляду кафе та ресторани, брудні пляжі, прокат старих човнів. Але тут є величезне трена — жерне містечко просто неба, прямо на березі Дніпра, створене десь двадцять років тому зусиллями інженера — ентузіаста.

Знайти це місце просто: коли виходите зі станції ме­тро «Гідропарк», поверніть праворуч, пройдіть до мос­ту, перейдіть його та спустіться до самого майданчика. Більшу частину обладнання зроблено з підручних мате­ріалів — використовувалися старі покришки, деталі вер­статів, якірні ланцюги (останніми приварено штанги, щоб їх не поцупили мисливці за металобрухтом). Займатися можна безкоштовно, хоча, звісно, ніхто не відмовиться від добровільного внеску на розвиток комплексу.

Інший Київ

З Гідропарку червоною гілкою метро їдемо далі, на станцію метро «Театральна». Сюди ми повернемося ввечері, а зараз переходимо на станцію метро «Золоті ворота» та підіймаємося назовні. Через Ярославів вал дістаємося до перехрестя з вулицею Стрілецькою. Ліво­руч — одне з найстаріших київських кафе «Ярослава» (5). Навряд чи його можна назвати унікальним, дивовижним чи чарівним — звичайна радянська кав’ярня, але тут про­дають смачні пиріжки з різною начинкою, з собою та на місці. Запити можна какао чи кавою по-турецьки.

З «Ярослави» рухаємося вулицею Стрілецькою, нікуди не звертаючи. Перетинаємо кілька вулиць і виходимо на Велику Житомирську, де пірнаємо в арку. БЖ (6), вона ж Велика Житомирська, вона ж Пейзажна алея — одне із тих рідкісних міських тусівочних місць, яке існує із давніх — давен — десь із початку 1980-х років. Тоді затишну прогу­лянкову вулицю, точніше, навіть не саму вулицю, а сходи, що розкинулися на одному з київських пагорбів, — упо­добали всілякі неформали, хіпі, панки, металісти, а також просто школярі та студенти. Народ збирався, розсаджу­вався, співав, грав на гітарі, пив, фліртував та вбивав час із користю — інколи це виливалось і в якусь творчість, не в останню чергу завдяки романтичній атмосфері. Місце винятково красиве: з одного боку — порослі деревами пагорби та панорама Подолу і Лівого берега; з другого

— дворики Великої Житомирської, стіни старих будинків; із третього — Історичний музей та залишки фундаменту Десятинної церкви, першої кам’яної церкви в Київській Русі. А якщо трохи спуститися славнозвісними сходами, то вийдеш прямо на Андріївський узвіз, бруковану круту вуличку, альтер-его московського старого Арбату — без­ліч картин сумнівної якості, колоритні продавці, сувеніри; галереї та майстерні. Сюди ж додамо і Замкову гору, тут старе занедбане кладовище, багато вузьких стежок, луки і взагалі досить романтично.

Як не дивно, в епоху бурхливої комерційної забудови

БЖ якось вдалось уціліти, хоча декілька років тому ласий шматок спробували утилізувати, розпочавши зведення багатоповерхової будівлі навпроти сходів. Громадська спільнота (місцеві мешканці, археологи, художники, мит­ці, просто люди, які любили тут гуляти) розпочала акції протесту, і будівництво вдалося зупинити на самому по­чатку. Після чого силами тієї самої спільноти на місці не — створеної висотки було побудовано дитячий майданчик з гігантськими мозаїчними котами та зайцями, фонтаном та лавками. Далі — більше: нині на Пейзажній алеї роз­міщено парк інсталяцій, створених українськими скуль­пторами та дизайнерами, — це ціла галерея різних оригі­нальних лавок і декілька не менш оригінальних скульптур. Художню цінність проекту багато хто ставить під сумнів, але в будь-якому разі Пейзажка залишається магнітом для людей, які хочуть пройтися та гарно провести час — від мам із візочками до молоді з гітарами.

Від Пейзажної алеї, виходячи на вулицю Володимир — ську, можна дійти до парку імені Тараса Шевченка (7)

— він розташований навпроти червоного корпусу універ­ситету імені того самого поета. Місце приємне, прогу­лянкове, з купою старих дерев і зеленими газонами, а ще його уподобали шахісти, які зустрічаються в тому кутку парку, що ближче до перехрестя Володимирської та ву-

Інший Київ

Лиці Льва Толстого. Більшість з них — люди немолоді та завзяті. Атмосфера тут зосереджена та азартна, баталії ведуться зазвичай до темряви.

Цей парк відомий і серед представників зовсім інших кіл — вечорами тут часто збираються геї.

Від парку Шевченка, рухаючись вулицею Пушкін — ською, за десять хвилин доходимо до станції метро «Те­атральна». По-перше, тут є досить приємне арт-кафе «Дім Бергоньє» (8), в якому вдень можна зустріти акто­рів Театру російської драми, інколи просто в гримі. А по­друге, в підземному переході на станції метро «Театраль­на» щовихідного, ближче до вечора, ось уже декілька років збираються жваві бабусі і дідусі. Старенькі прихо­дять сюди потанцювати. Відверто кажучи, пенсіонерам у Києві складно знайти собі місце для зустрічей — це одна з небагатьох точок. Музичний супровід забезпечує акор­деоніст, танцюють переважно вальси чи інші повільні тан­ці, спілкуються, знайомляться, радіють життю.

Помилувавшись життєрадісними пенсіонерами, пе­реходимо на станцію метро «Золоті ворота» і по Ярос — лавовому валу неспішно крокуємо до Львівської площі. Тут, на початку вулиці Воровського, в будівлі колишньої трамвайної диспетчерської працює бар «Фазенда» (9) (прим. — у всякому разі, в грудні 2011 року він там ще був). Дуже дешево, дуже просто та невибагливо. В меню тільки напої, бар відкрито з 8 вечора і до останнього від­відувача, грають діджеї, народ відривається.

Від «Фазенди» прямий шлях до клубу «ХііЬ» (10) — треба лише спуститися вулицею Смірнова-Ласточкіна та звернути з Нижнього валу ліворуч, після чого трохи пройти вулицею Фрунзе. Це один з перших і небагатьох київських клубів, розрахованих не на гламурну публіку, а на любителів якісної електронної музики. Всередині, в глухому бетонному підвалі, все просто і лаконічно: бар — на стійка, дві зали, підлога-стіни-стеля, багато кумедних персонажів. Раніше опівночі з’являтися там не варто.

У теплу пору року любителі відірватися під екстре­мальну музику можуть зайти під Московський міст (11) (він поєднує Петрівку та Троєщину, два київські спальні райони), де влітку працює відкритий нічний клуб. Два танцмайданчики просто неба, на піску, bass music, Дні­про поруч, дешевий алкоголь. Працює, звісно ж, до ран­ку.

Світанок можна зустріти на Трухановому острові (12), до нього звідси рукою подати. Незабудована зеле­на пішохідна зона, яку дуже люблять київські велосипе­дисти та романтичні пари, — місцями тут трохи брудно, але досі чарівно. Можна довго сидіти на березі та диви­тися на Дніпро, а можна пройти островом та вийти до Пі­шохідного моста (13) — він приведе до центру, цивіліза­ції і ранкової кави.

Інший Київ

> Маршрути

Категория: Інший Київ

Комментарии закрыты.